Григорій Квітка-Основ'яненко. Портрети українських письменників та поетів

Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ’я́ненко (18 (29) листопада 1778, с. Основа біля Харкова — 8 (20) серпня 1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.

Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинскій Вѣстникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844).

Народився у с. Основі (тепер у межах Харкова). Походив з козацько-старшинського роду. Здобув домашню освіту. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду. Родину Квіток часто відвідував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам’ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір’я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817–28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). К.-О. був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний в позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник», який видавав у 1816–17 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською і російською мовами.

Помер Г. Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби у м. Харкові.

В 1820-х рр. виступив з комедіями — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (1827, опубл. 1840), «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик» та ін. Спираючись на літературну традицію, започатковану Іваном Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка-Основ’яненко написав українською мовою популярні й досі комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835), «Бой-жінка» (1840). Українські прозові твори Квітки-Основ’яненка поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Салдацький патрет», «Мертвецький великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повість «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», 1834; «Козир-дівка», 1838; «Сердешна Оксана», 1841; «Щира любов», 1839; «Добре роби — добре й буде», 1836; «Божі діти», 1840; «Перекотиполе», 1840). Серед найкращих творів російською мовою — роман «Пан Халявский» (1840), повісті «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна сотниковна», історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 рік в провінції», так звані фізіологічні нариси — «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841).

Найкращі твори Квітки-Основ’яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори Квітки-Основ’яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами. З Квіткою-Основ’яненком листувався Тарас Шевченко. Поет давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому вірш «До Основ’яненка» («Б’ють пороги; місяць сходить»; 1839) та виконав ілюстрації «Знахар» і «Панна Сотниківна» до однойменних творів.

Квітка-Основ’яненко має почесне ім’я «батька української прози». Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму. Творчість Квітки-Основ’яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи. І. Бецький, видавець альманаху Молодикъ, писав, що Квітка-Основ’яненко “… могъ, по своему несомнѣнному, самородному таланту, одинъ поддержать самостоятельность малороссійской литературы …”.